Моя поїздка в літні Карпати – Відгук 2020

Мої цьогорічні подорожі вже навіть якось стали для мене самого геть звичними, а для деякий мої друзів і читачів, привід спитати мене щось в месенджері, починаючи спілкування зі слів “як ти, турист?!” :-).

Мабуть це добре, адже раніше я ніколи так не захоплювався відкриттями, які виникають в подорожах. Різні, бувало, обставини на то впливали, та найперше, довгий час фокус моєї уваги і зацікавленості був налаштований в основному на роботі, професійному розвитку аж ось, я, якось, з часом, прийшов до певного виснаження. І саме це, коли зникають барви життя, прийшов був час аудиту джерел мого професійного, і не тільки, натхнення. Так зрозумів, що ті швидкі та повноводні потоки, які мене живлять, починають потроху міліти, а відсутність рясних дощів призводить до зменшення мінералів та кисню у тій воді. Залишаю одне джерело і йду далі по стежці в пошуках іншого. Там де був потік, тепер цівочка, там де текла цівочка – тепер скрапує, а там де колись скрапувало – русло вже геть пересохло. Повертатися чи йти вперед? Ніхто ніколи не знає і не підкаже правильну відповідь, бо її просто не існує в обмеженій альтернативі. Але вихід є, він є завжди, просто не помічав його, бо не було такої потреби, отже не шукав. Аж раптом, чому самому не перетворитися на дощову хмару, яка буде збирати вологу, яку віддає земля і повертати її у вигляді дощу, надаючи потокової сили всім навколишнім джерелам.
А тепер трохи про саму подорож 14 – 16 серпня 2020 року (основна інформація тут: https://vsevgory.com/karpaty-p/3dnya/60-goverla3.html/ ), але …
По – перше дякую всім за вашу підтримку і поради, які ви дописували у коментарях до мого посту, де я шукав бажаючих приєднатися. Для мене то був і справді перший досвід, тому шукав, можливо не такий складний маршрут, скажімо так, для першого знайомства з гірським туризмом. Але чи то ваші підказки чи щось інше вплинуло, але бажаний тоді маршрут не стався. Натомість знайшлись сильні духом і бажанням однодумці з якими ми розділили всі враження нашого нового походу. @Ольга Січкар та @Виктория Любутина – дякую за вашу підтримку та загалом за компанію. Ми це зробили. Разом. Разом ми подолали десь кілометрів тридцять маршруту від с. Ясиня до підніжжя Говерли і це не рахуючи дорогу з / в Київ.

Коротко: фактично в турі це десь 2.5 дні (рахую тільки трекінговий час); 2 зупинки; палатки та чергування; джерела з питною водою; круті підйоми та ще крутіші спуски; перекуси та відпочинок у мальовничих місцях, інших там просто не має; неймовірні краєвиди, всюди; схід та захід сонця, що змінюють ландшафт та лінію горизонту; туман, який зненацька з’являється та окутує вершину гори, а потім, мов лавина спускається і застилає всю долину, і так само зникає з наступним потоком прохолодного вітру; волосся на голові, вуса, борода, флісова кофта – маленькі туманні вологі крапельки всюди (ніколи не кажіть жінці які в неї гарні вуса, навіть якщо вони і справді чудові :); а ще неймовірної сили емоції настигають тебе, коли опиняєшся на самісінькій вершині гори і най там до тебе вже побувало десятки тисяч чоловік, най зараз навколо стільки емоційно піднесених облич, але саме ці відчуття і почуття є справжніми, твоїми, бо ти пишаєшся собою, що саме ти спромігся це зробити, саме з тебе стікають холоді крапельки поту, але це ти ще до сих під часто і глибоко вдихаєш повітря своєї малої перемоги.
До всього, а особливо в горах, бути готовим просто неможливо. Тому просто для інормації скажу, що:
Якщо їдете групою, розподіляйте речі спільні і визначайте, хто і що буде брати, аби не дублювати – це важливо, адже майже увесь час ми були з рюкзаками за плечима. Здається, що тут такого, але до речей, які взяв із собою в похід, додаються ще: палатка (ми орендували) і спільна їжа (загалом десь + 7 / 8 кг. додається). Звісно, що це не для всіх, але про це завжди пам’ятати.
Коли берете білети на маленькі автобуси (навіть мерседесівські преміум якийсь там комфорт), будьте готові до того, що ваші коліна будуть чесати ваші вуха, а сідниці відчувати всі нерівності дорожнього покриття, тому ніч обов’язково буде безсонною (а вже на наступний день починається похід).

Погода в Карпатах, думаю, як і в будь – яких горах, завжди є трохи непередбачуваною сама по собі, тому у керівника вашої групи завжди є декілька варіантів маршруту і це варто також враховувати. Наша стоянка під горою Петрос мала продовжитись сходженням на саму гору, та грім, дощ, най і короткочасний, а ще надодачу туман, внесли свої коригування і підйом був відмінений. Звісно, що всі, хто розраховував підкорити і цю вершину, відчували розчарування, та, певен, що за будь – яких обставин на першому місці завжди залишається безпека.

Може комусь добре збирати свою компанію, але тепер я точно знаю, що група в якій більшість незнайомих для тебе до походу людей, набагато виявляється цікавішою ніж, можливо, всі знайомі. Багацтво і цінність такого спілкування між людьми якраз і полягає в тому, що мов намистини, всякий присутній нанизується на одну спільну нитку. Ні ми не друзі і навряд чи ми змогли б вже аж так добре заприятелювати за ці дні, але ми знайшли, що нас об’єднує, а виявляється, що у людей з різних регіонів, різних статей, можливо соціальних статусів та загалом з різним життям, набагато більше спільного ніж того, що нас відрізняє. Натомість вже тобі добре знайомі люди ще більше стають частиною твого життя. Мабуть не має більш інтимного процесу ніж спати в одній палатці. Але чесно, дівчата казали, що я не хроплю і я схильний їм вірити :-).
Підйом вгору чи згори важкий. Але важкий в тому випадку, коли до нього не готуватись. Не буду заперечувати, але я цілеспрямовано готувався до нього. Такий план був у мене ще минулого року, але нажаль, не реалізував його. Цьогоріч, я точно знав, що це станеться. Будь – куди, але мав піти в похід. Мені, особисто, дуже не вистачало такого досвіду та таких емоцій. “Т-клітини” моєї пам’яті мали отримати його, щоб врешті зрозуміти, що то за така зараза ті гори і чи слід їх боятися, і чи варто далі боротися з думками та мріями про гірський туризм. Можливо саме тому, що я трохи готувався фізично, для мене особисто, ця подорож була таким самим тренуванням, хіба тільки насиченим біль різноманітними вправами. А ефект, ну тут мені і розповідати вам нічого не треба, бо рівень адреналіну в крові, як після кожного тренування, завжди спонукає утворення “адреналінової голки”. Підйом на Говерлу (червоним маршрутом) і крутий спуск (синім) – це той, навіть не досвід, а липкі спогади, які нікуди не дінуться, а намертво закарбуються в пам’яті, в першу чергу, тому ще перший досвід. Саме тому моя відповідь – ТАК, гори то моє! Можливо я ще не готовий до будь – яких гір, але я однозначно хочу продовження. І знов, не буду цього приховувати, бо сподіваюсь, що продовження буде вже незабаром (читати саме одним словом!!!).

Цього разу я обмежуюсь однією публікацією. Без серії. Звісно буду ще публікувати цікаві світлини про цю подорож, але то вже будуть окремі спогади. Для мене ці три дні пролетіли як одна єдина мить. Забулося все, все насвіті, бо най все зачекає … не пригадував а ні дати, ні дня тижня, майже непотрібним був і час, бо просто не потрібно все те, коли відкриваєш зранку очі і бачиш як навколишній світанковий туман застиг над галявиною, а за якусь хвилину сонячні промені визирають за гори, та, наче факели, запалюють вершечки пухнастих смерек навколо. Час не важливий. Бо слід просто насолодитися моментом. Моментом заходу сонця та гірськими хмарами, які разом стирають гірський контраст, залишаючи оку споглядати лише слої відтінків гірських каскадів, які витягуються вздовж всього відкритого до споглядання горизонту. І а ні час, а ні що інше вже не важливо. Але дуже і дуже хочеться цей момент споглядання розділити ще з кимось, тому що емоціями, коли тебе самого від них розпирає, хочеться ділитися.
Друзі, ви знаєте, що я ніколи не рекламую жодну компанію в своїх публікаціях, то ж не буду робити це і цього разу (навіть незважаючи на посилання, яке я зробив вище). Скажу просто, що отримання мого першого справжнього досвіду з гірського туризму я довірив Vyacheslav Zhegar і не жалкую про це.
Далі будуть гори…