Спогади про Горгани – Відгук про похід Карпати 2020

Вирушаємо із Франківська до села Пасічна, нас 9 туристів і на перші два дні 2 інструктори, потім лишився тільки Вова, Славік повів іншу групу.

В перший день пройшли не багато з Пасічного через водоспади Бухтівецький (той, що більший) і Крапельковий (той, що менший, але дуже гарний) до місця стоянки.
Наступного дня після сніданку вирушаємо без речей на хребет Чортки. По дорозі малина, суничка, саламандра та новенький John Deere (жарт).
Ввечері фрізбі, крокодил. Пройшли за день 28665 кроків, відчули що таке дощ в Карпатах і нарешті припинила оминати багнюку, коли інструктор порадив не перейматися, бо зайве саме відвалиться!
Зранку сушили речі, на сніданок паста = макарони із сиром та ковбасою і вирушаємо до Манявського водоспаду. Дві ночі на Маняві, вночі дощ, зранку сонечко. Сушимо палатки і новий перехід на гору Ріпну. Через ліс трішки заблукали, але вийшли на невеличку полонину, там і стали. Краєвид – дивіться самі, не передати…

Ой, поперед мене гори сині,
Я шукаю Бога так високо,
Лиш би не спуститися на землю,
Лиш би не змарніло моє око.
А позаду пройдена дорога,
А поперед мене гори сині.
Хочеться напитися без краю
Залишити все, що бачу нині… (@С. Вакарчук, альбом «Вночі»)

На Ріпній небо було без хмаринки, спостерігали, як з’являються зірки одна за одною, сиділи і дивилися на небо, слухали Вову про сузір’я, ховали очі від диму. Он, зірка впала… встигла бажання загадати? Ні, не встигла, доведеться загадане морозиво за гроші купляти, на цей раз без дива. Треба бажання завжди поблизу тримати, щоб як впаде зірка, одразу пригадати.
Новий ранок, вівсяна каша і зворотній шлях попереду.

Завжди я заздрила тим чувакам на вокзалі, в брудних зимових черевиках і шортах, що сидять на рюкзаках і чекають потяг гуртом. І ось я трішки була як вони. Схоже на здійснення мрії. За ці шість діб вистачило часу на все: втомитися, промокнути, висушити взуття і знов промокнути, побути наодинці, посміятися разом, пограти в аліас-фрізбі-крокодил-контакт, позбирати суничку, помилуватися краєвидом, встигнути з’їсти халву, зрозуміти, що дійсно, зайва футболка – краща за рушник… Був фізично складний момент, коли довго спускалися по камінням і не було розуміння коли буде взагалі щось схоже на дорогу і хоч би трішки рівніше. Але допоміг досвід бігу – не думати про “що попереду” і “скільки ще залишилось”. Вирішила думати куди зробити наступний крок, щоб нога не поїхала, щоб камінь не покотився – корисно і допомогло зосередитись. Якщо спитаєте: “Нащо їздила, Оля, що привезла?”, то відповім: “Їздила, щоб зрозуміти, чи для мене все це, а привезла бажання купити рюкзак і побачити нові гори”. З великою вдячністю Славі, Володі і всій нашій компанії!