Перлини Горган: вершини Хом’як і Синяк – Відгук про похід Карпатами

Не дарма кажуть – як новий рік почнеш, так його і проведеш. Користуючись нагодою зустрічати Новий рік за різними календарями – завжди можна зустріти Новий рік принаймні з другої чи третьої спроби так, як би тобі хотілося його провести. Мій власний Новий рік розпочався в горах, але я була не проти відвідати ці засніжені пагорби знову. Тим більше – не просто в якості туриста, а в якості помічника керівника групи. Слава зателефонував мені, як завжди – неочікувано – «Є група на Хом’як – Синяк. Їдеш?» Чого довго думати? Звісно їду!

Похід планувався на три дні – 20-22 січня. В четвер (19) ввечір я приїхала до Івано-Франківська. Слава зустрів мене біля вокзалу і ми поїхали до нього додому займатись організаційними моментами – складати список груп, формувати меню, продуктову розкладку. А потім відповідно до того всього – пакувати продукти відповідно до необхідної ваги і складати список дрібниць, які ще треба докупити наступного дня.

Зранку в п’ятницю ми загрузились в міні автобус з речима і загальним спорядженням і виїхали до головного залізничного вокзалу, де забрали інших учасників походу – Сергія, Юлю, Сашу та Юру. Далі вирушили до місця старту. Дорогою докупили ще деякі продукти в Делятині. Надзвичайно швидко (спеціально замовлений автобус суттєво економить час!) ми опинились на околицях Татарова, неподаліко початку нашого підйому. Там ми розподілили решту продуктів по рюкзакам, одягаємо бахіли і вирушаємо одразу ж вгору. Стежка протоптана – йти відносно легко.

Десь на середині підйому влаштовуємо чаювання з термосів і їмо канапки хто з чим любить. В хід ідуть сухофрукти та солодощі. Після того, як підкріпились – продовжуємо підйом до вершини Хом’яка. Неподалік полонини Бараня спускаємось від стежки вниз, до місця з великою кількістю дров, де протоптуємо глибокий сніг і валимо декілька сухих стовбурів дерев. Тут ми залишаємо речі і Славіка.

Я з рештою команди без речей вирушаю на вершину г. Хом’як. Цікаво, звідки така назва… Від полонини протоптаною стежкою піднімаємось до краю лісу, а вище нас чекає сюрприз – звісно, кожній халяві рано чи пізно приходить кінець. Далі стежку протоптану попередниками задуло фактично повністю, то ж нова стежка з’являється під ногами того, хто йде. Загалом підйом на вершину зайняв близько 50 хвилин. На вершині нас зустрічає сильний холодний вітер, низькі драматичні хмари і статуя Матінки Божій. Сонце вже сіло за сусідні хребти. Фотографуємось на фоні краєвидів і починаємо спуск вниз. Попри пухкий сніг, в якому іноді провалюємось більше, ніж по коліно дорога вниз займає всього лише 20 хвилин. Повертаємось до Слави, який вже розпалив вогонь і гріється біля потужного багаття.

Ставимо воду на чай, потім на вечерю. Готуємо гречку. Потім знову чай, який заливаємо в термоси. Розмови біля багаття, жарти і навіть страшні історії – все як годиться в поході. Насидівшись біля вогню збираємось і з ліхтариками в повній темряві долаємо останній відтинок шляху до полонини Хом’яків. Одна колиба тут зайнята поляками. Швидко оглядаємо інші колиби і знаходимо одну невеличку, місця в якій якраз на нас всіх. Розкладаємо речі і розміщуємось на ніч. Перед сном продовжуємо страшні і не дуже історії – піднімається тема про перевал Дятлова і сходження лавин. Нарешті досить пізно засинаємо.

Наступного дня симптоми хвороби одного з учасників погіршились. Від сходження на вершину від відмовляється, тому приймаємо рішення залишити його в таборі, закутавши у всі спальники, які в нас є, а решта групи рушає на радіальний вихід на гору Синяк. Дрів на полонині і так немає, тому залишаємо хворому смаколики, а самі перетинаємо полонину і починаємо підйом.

На підйомі знову знаходимо зручне місце з великою кількістю дрів де організовуємо вогонь і готуємо чай та сніданок. На сніданок – вівсянка з сухофруктами, горішками і насінням. Навіть ті, хто не люблять вівсянку – їдять з задоволенням, та і здається вони вже готові її полюбити. Наливаємо чай в термоси і рушаємо до вершини. По переду – нові виклики – пухкий сніг, з камінням, що зачаїлось під ним, підйом, жереп, похований під снігом… Дістаємось до фальшивої вершини Синяка, коли сонце починає хилитись до заходу. Плануємо все ж дістатись до вершини. Але по переду ще більш глибокий сніг, в який нога часто занурюється на всю свою довжину ? Сергій дає знати Славі, що його самопочуття погіршується і він буде спускатись вниз щоб звернутись до лікарів. Сонце заливає все жовтим кольором останніх променів. Приймаємо колективне рішення про те, що варто повертатись назад. На спуску милуємось неймовірними хмарами, заходом сонця, фотографуємось.

Знову підкріплюємо сили. Вже в темряві з ліхтариками повертаємось до місця нашого вогнища. Швидко роздмухуємо вогонь з невеличкої жаринки і готуємо чай. Взагалі в зимовому поході чай – це стратегічний продукт першої необхідності. Поки тане сніг – збираємо дрова і пакуємо їх в рюкзаки. Вечерю будемо готувати біля колиби. Беремо також декілька невеликих стовбурів смерек. Повертаємось на полонину. Зустрічаємо одну групу туристів, що розташувались в наметах неподалік лісу, де є дрова. На колибах порожньо. Телефоном дізнаємось, що Сергій благополучно дістався вниз до цивілізації. На маленькому вогнищі варимо макарони. Всі добряче втомились і хочуть спати.
Наступного дня нас чекали красиві краєвиди вранці і яскраве сонце. Це останній день мандрівки. Складаємо речі, готуємо кашу на залишках дрів, які принесли вчора. Вниз вирішили спускатись іншою, хоч трохи довшою дорогою – для різноманіття. Подолавший 7,5 кіломети від Полонини Бараня опиняємось на околицях Микуличина. Тут прощаємось з Юрою, який їде в бік Верховини. Швидко приїжджає рейсовий автобус, яким ми дістались просто до Івано-Франківська на залізничний вокзал. Тут вже остаточно прощаємось. Сподіваюсь, до нових зустрічей!